Артем Лоік Смайлик

Нехай наша любов вийшла на плац,
нехай наше кільце тільки чека…
Я врятую тебе, тільки не плач…
Я кохаю тебе, тільки чекай…
Нехай наші серця хоче палач,
ми як Боні і Клайд, Герда і Кай…
Я врятую тебе, тільки не плач…
Я кохаю тебе, тільки чекай…
Пам’ятаю, як ховались весною в тіні алей,
я б і зараз заховався з тобою та є але…
З автоматом не від того, що немає що поїсти,
просто, щоб тебе захищати не чекаю повістки!
Чесно трохи важче ніж було спочатку,
та відступимо навряд чи, як там наші дівчатка?
Доки я стою тут мила, діти будуть вільні,
тільки не забудь, що у сім’ї ти сама сильна!
Знаю тобі важче у тилу аніж мені,
вибач, що учора не писав і не дзвонив три дні…
Зараз перекусимо трохи і далі по програмі…
Тьома вислав свою книгу, про «Газельку» непогано…
Повернусь додому, зафітуємо із ним в студії,
накидав в окопі панчі, висилаю слідом!
«Автомати — тут, як гаманці, рахуємо кулі…
окупанти — тут, як олівці, — стираєм зі світу!»
Нехай наша любов вийшла на плац,
нехай наше кільце тільки чека…
Я врятую тебе, тільки не плач…
Я кохаю тебе, тільки чекай…
Нехай наші серця хоче палач,
ми як Боні і Клайд, Герда і Кай…
Я врятую тебе, тільки не плач…
Я кохаю тебе, тільки чекай…
Пам’ятаю, як ховались весною в тіні алей,
я б і зараз заховався з тобою, та є але…
З автоматом не від того, що немає що поїсти,
просто, щоб тебе захищати, не чекаю повістки!
Чесно трохи важче, ніж було спочатку,
та відступимо навряд чи, як там наші дівчатка?
Доки я стою тут, мила, діти будуть вільні,
тільки не забудь, що у сім’ї ти сама сильна!
Знаю, тобі важче у тилу аніж мені,
вибач, що учора не писав, і не дзвонив три дні…
Зараз перекусимо трохи і далі по програмі…
Тьома вислав свою книгу, про «Газельку» — непогано…
Повернусь додому, зафітуємо з ним в студії,
накидав в окопі панчі, висилаю слідом!
«Автомати тут як гаманці, — рахуємо кулі…
Окупанти тут як олівці, — стираєм зі світу!»
Нехай наша любов вийшла на плац,
нехай наше кільце тільки чека…
Я врятую тебе, тільки не плач…
Я кохаю тебе, тільки чекай…
Нехай наші серця хоче палач,
ми як Боні і Клайд, Герда і Кай…
Я врятую тебе, тільки не плач…
Я кохаю тебе, тільки чекай…
Пам’ятаю, як ховались весною в тіні алей,
я б і зараз заховався з тобою, та є але…
Люди рідні не по роду, а частіше по породі:
хтось мовчить, хтось говорить, а хтось бере і робить!
Не п’ю хоч тягне… Та все ж таки терпимо…
Ти нереальна мама для дітей, тому терпи, ма!
Курю багато, мила… Більше, ніж зазвичай…
руки чорніші, ніж дешевий волонтерський чай…
Доп’ю його, доб’ю цю смс тобі і сходу
іще до сходу сонця піду ближче до Сходу…
Хоча куди ще ближче, щоб потрапити в треки,
я потрапляю в пекло, поки Тьома в реки…
Та не виню його, зриваюсь в пориві агресії,
ненавиджу війну, ненавиджу людей і всесвіт!
До біса трьохсотих, двохсотих немало…