Марія Хурсенко Соколята

Крутилось пір’я на вітру
І я згадав негоду ту,
В яку мене моя любов
Покинула.
Виймали жала із грудей
Очата двох моїх дітей
І вся моя любов на них
Рікою хлинула.
Зростають у гніздечку соколята,
О Боже, ти за все мене прости!
О як я їх не хочу відпускати,
У простори юнацької мети.
В роках моїх така велика сила,
Та долю не затримати нічим, -
Сини мої візьміть мої вітрила,
Та й батька не забудьте поміж тим.
Я спав роками у вогні,
Біда сивіла на мені,
І тільки мати у селі,